Page 470 - Книга

ПУБЛИЦИСТИКА

«Ми не часто задумуємось над тим, як та чи інша країна, де
ми провели хоча б частину свого життя, а особливо молодість,
впливає на нашу свідомість, на самий лад наших думок і по-
чуттів.
Крізь книги майже кожного письменника ніби просвічує, як
крізь легку сонячнуі млу, образ його рідного краю з його про-
сторим небом і тишею ланів, з його задумливими гаями і мо-
вою народу.
Мені в цьому пощастило. Я виріс на Україні. Її ліричній силі
я завдячую багатьма сторонами своєї прози.
Образ Україния носив у своєму серці протягом багатьох
років. І навіть у цій трохи специфічній книзі про письменниць-
ку працю живе вона, Україна, що завжди була чудовим середо-
вищем для творчості, овіяна поезією праці й волі, – країна, про
яку можна писати без кінця-краю, про всі її великі та малі діла –
від гуркоту турбін у Запоріжжі до легесенького шелесту україн-
ських тополь, що ніби перебирають і пестять своїм листям те-
пле повітря цієї благословенної землі».
Паустовский был связан дружбой, переписывался и встре-
чался с украинскими писателями Юрием Смоличем, Юрием
Яновским, Максимом Рыльским, Остапом Вишней, Виктором
Некрасовым, кинорежиссером Александром Довженко... Как-
то в письме Максиму Рыльскому Константин Георгиевич при-
знался: «Я люблю Украину и ее народ и жалею, что до сих пор,
очевидно, не высказал этого в своих книгах с достаточной ясно-
стью». Ну, а газета «Литература и жизнь», в очередной раз на-
падая на Константина Георгиевича, летом 1966-го напечатала:
«Постоянные украинизмы в книгах Паустовского портят и ис-
кажают великий русский язык». Приводились примеры. Среди
них: «В сырой роще-леваде за хатой зеленела могила ее сына,
«малесенького хлопчика», умершего много лет назад, когда те-
тя Дозя была еще совсем молодой». «Дошел он до царской сто-
лицы и узнал, что она умерла – мабуть, не выдержала разлуки».
«Не годится так со мной жартувать»…
«Портить и искажать» таким образом язык мог только по-на-
стоящему великий писатель.

470 Литературная АМЕРИКА